https://youtu.be/66hLOCtbJrc Деякі думки Кріса Хедфілда: - Людська природа така, що коли ми переймаємось власними думками, то не дуже добре слухаємо інших. Наш мозок вже залучений до іншої діяльності, тому зовнішні звуки може сприймати як шум, не розрізняючи у ньому значущу інформацію. Це те, що заважає нам бути хорошими слухачами. - Щоб побороти цю проблему, нам потрібно мати намір слухати. І не тільки слова, які вимовляє співрозмовник. Потрібно намагатись почути й ту причину, що стоїть за текстом.  Що ці слова означають у культурному сенсі? Як людина вимовила їх та навіщо? Чому вона сказала це саме зараз? Чому це важливо саме у цей момент, чи це терміново? Який справжній меседж приховує цей текст? - Найкращий спосіб перевірити свої припущення - це розпочати дискусію. І повторити те, що - як ви думаєте - ви почули. Саме це відбувається у спілкуванні між Центром керування та Міжнародною космічною станцією. Через технічні обмеження комунікація погана, і ми не можемо розраховувати, що одразу зрозуміємо один одного.  

Потрібно намагатись почути не тільки слова - а й ту причину, що стоїть за текстом

  Зазвичай спілкування відбувається так: «Х‘юстон, це станція» - «Станція, Х‘юстон слухає» - «Ми хотіли поговорити про проблему з устаткуванням для виведення вуглекислого газу, сторінка 221 інструкції. Дайте знати, коли будете на цій сторінці» - «Ми тут, готові слухати». - Ця модель вичерпно описує комунікацію: ви отримали увагу співрозмовника, окреслили, про що будете говорити, і впевнились, що він на тій же сторінці, що й ви. Після цього починається справжнє обговорення: які подробиці? Що потрібно мені знати з того, що знаєте ви? І так, поступово, можна дійти висновку про те, що потрібно зробити – і отримати згоду другої сторони. - Здається, що розмови МКС та Центру керування є занадто формалізованими, але насправді це той же мікрокосмос, що й у звичайному спілкуванні. Якщо ви намагаєтесь стати кращим слухачем, згадайте модель взаємодії між землею та станцією – і робіть такі ж кроки.