«У есеї треба показувати свою власну дорогу. Це певна робота електрика — коли ми шукаємо якісь ниточки, переходи, дроти. Треба розібратися, де є якийсь обрив, де є падіння та яка його причина. Знаходження взаємозв’язків та спостереження за самим мисленням у процесі — це і є есей».

18 грудня у рамках мініфестивалю «Дні есеїстики» український письменник Тарас Прохасько розповів, у чому унікальність цього жанру та як написати добрий есей.

Есеїстика почалася із Мішеля Монтеня, який став першим досліджувати не тільки те, що із ним відбувалося, а й звертати увагу на хід власної думки у цей момент. З часом виникло багато підвидів есею, які переплелися із формами іншої прози, однак, есей можна розпізнати серед інших жанрів завдяки декільком речам.

Найважливішим матеріалом есею є історія думки, за якою ховається відкритість до світу та постійне вмонтоване спостереження за нею. Під час створення есею письменник досліджує світ через самого себе, власну суб’єктність — це те, чого не знайдемо у репортажі, памфлеті, дослідженні тощо. Есей радше подібний на детектив, адже у обох жанрах пошук починається з питання, чогось невідомого. Далі це перетворюється на звіт самому собі — як працювала думка, якими були враження та асоціації у ланцюжку дослідження.

Оскільки у тексті есеїстичному важливим є не те, «як було», а «те, як мені здається, я побачив», есеї не обов’язково відображають об’єктивну правду про світ, але є правдою про світ у розумінні автора. Зрештою, есеїстика, позбавлена суб’єктивного погляду та світосприйняття автора, перестає нею бути.

Тож цінність роботи есеїста полягає у тому, щоб не відсікати свого стовбура, коли пишеш есеї та зважати на всі знання, асоціації і спогади. Есеїстика — це перетворення себе на лабораторію дослідження власної свідомості та водночас створення мисленнєвого поля, у якому читач і автор можуть обмінюватись думками.

«Коли я пишу есеї, то зловживаю схематичністю, не маю плану. Цей жанр є цікавим для мене як документ того, що робиться спонтанно. Тож я пишу есей за один підхід — знаю, що хочу розповісти і включаю асоціації. Файний есей виходить, якщо у тексті поєднуються власні переживання, мозкова тілесність та об’єкт спостереження».

Познайомитись із есеями Тараса Прохаська можна у збірці «Так, але...», яка увійшла до короткого списку цьогорічної Премії імені Юрія Шевельова.