Дізнайся першим
Останні події та новини з життя KMBS дізнавайтеся у розділі KMBS Live що знаходиться у верхньому правому куті екрану
Відкрити kmbs liveЯрослав Рущишин: У мене визначення щастя лишилось таким самим, як і у 18 років, - підприємницьким: роби те, що хочеш, і щоб тобі платили за це великі гроші. Також я згоден з тим, що треба транслювати іншим своє щастя, бо якщо ти маєш цю енергетику, то вона має з тебе витікати кудись. Як це зробити? Може, створювати якісь інституції, які підвищать рівень щастя людей – такі собі «інституції щастя». Я вважаю, що є й інші концепції щодо того, як бути в потоці. Наприклад, одну з них пропонує християнство: зупинись, задумайся, не вимагай більшого, не забувай про служіння. Колись я читав статтю про користь великих текстів. Коли ти «входиш» у великий текст, нарешті примусивши себе його прочитати, то незабаром починаєш кайфувати, в тебе підключаються емоції, ти починаєш відчувати, що можеш бути продуктивним. Останнім часом ми скочуємось у формат твіт-повідомлень – і це відводить нас від насолоди зануритись і думати. За першою освітою я бухгалтер. Я страшенно не хотів навчатись цій професії, але вступити туди, куди хочеш, в ті часи було майже неможливо. Протягом навчання я себе примушував читати усі інструкції, і згодом почав кайфувати від них. А через те – полюбив ті дебети з кредитами. І коли вийшов з інституту, непогано розумівся на економіці й на принципах, які у всьому світі працюють однаково, - що дуже мені знадобилось. Чи прагнення грошей робить нас нещасними? Ярослав Рущишин: Мені здається, що багато з тих, хто поставив на покуття замість ікони долар, - дуже нещасливі люди. Бо грошей завжди буде недостатньо. Люди, які думають тільки про «хліб насущний»,- завжди будуть голодні. Це проблема українців – ми не ставимо великих цілей, не ризикуємо, ми боїмось об‘єднуватись заради ризикованих речей, тому й нас є проблема з конкурентоздатністю. Ми не доводимо продукт до ідеалу, а починаємо продавати, як тільки з‘явиться покупець. А потрібно ставити набагато вищі цілі, піднімати свою планку. Вахтанґ Кебуладзе: Багато з нас успадкували з радянського минулого думку, що гроші, успіх та духовність – це речі паралельні. І якщо у сфері бізнесу про це замислюються рідко, то серед письменників та філософів є певний снобізм: «я ж це не за гроші роблю, я великою справою займаюсь». Я проти такого підходу. По-перше, якщо людина каже, що це не питання грошей, а принципу – то це питання великих грошей. А по-друге, тут є якась фундаментальна нечесність. Адже гроші – це не просто інструмент досягнення якихось власних цілей, а й універсальна шкала оцінювання твоєї реалізації. Скажімо, я ніколи не хотів отримати великі гроші у спадок, але мені дуже цікаво, щоб мої таланти оцінювались, і щоб ця оцінка зростала. А в сучасному суспільстві немає важливіших оцінок, ніж гроші. Тому я не бачу суперечностей між прагненням до внутрішнього розвитку, щастя, духовності й прагненням до матеріального успіху.Якщо люди, які займаються творчістю, від самого процесу не отримують задоволення і не можуть передати це відчуття фану – то вони не професіонали
Чи можна досягти щастя, контролюючи свою свідомість чи обставини? Ярослав Рущишин: Я з тих, хто відчуває себе щасливим, коли може контролювати зовнішні обставини. Нещодавно я дискутував з американцем, який сказав мені: «Треба просто зупинитись, помолитись – і рішення знайдеться». Я ж, навпаки, докладаю зусиль, щоб усе взяти під контроль, хоча це й неможливо. Визначення тієї межі, де ти ще можеш контролювати ситуацію навколо себе, - є для мене відкритим питанням. Здається, Пасхавер дав таке визначення різниці між українцем та європейцем: європеєць створює середовище навколо себе, а українець пристосовується до нього. Я намагаюсь творити своє середовище. І хоча мені не завжди вдається все контролювати – не можу сказати, що я нещасливий. Вахтанґ Кебуладзе: Є різні способи ставлення до дійсності. Один з них, більш маскулінний, - коли щастя виникає через контроль над ситуацією. Інший – «розслабся й отримуй задоволення», тобто сприймай те, що приходить, і будь щасливим. Я не можу сказати, що якась із цих формул є переможною. Є ще й різні психотипи. Якась людина не може не контролювати, тому стає політиком чи викладачем. А якась, навпаки, хоче «розчинитись» - і обирає інший шлях. Взагалі, мені не дуже зрозуміле це відчуття повного розчинення, відсутності контролю. Може, тому, що я філософ. Філософське мислення відрізняється від наукового й інших тим, що воно саморефлексійне. Філософи завжди мислять на двох рівнях: ми мислимо й мислимо про те, як ми мислимо. Тому науковець, поринувши у свої дослідження, може не рефлексувати про те, як він це робить. А філософ перебуває у дещо шизоїдальній ситуації: промислює якусь проблему й водночас промислює, як він її промислює. Тобто має одразу два потоки, контролює їх. До речі, те, що в літературі здається потоком свідомості, насправді часто є імітацією втрати контролю. Якщо уважно читати Пруста чи Джойса, то можна помітити, що вони дуже потужно контролюють свій потік свідомості, і лише з цієї метапозицї вони можуть його описати. В інтелектуальних жанрах літератури контроль завжди є. Чи унеможливлює це щастя? Невідомо.Філософи завжди мислять на двох рівнях: мислять й одночасно мислять про те, як мислять