Дізнайся першим
Останні події та новини з життя KMBS дізнавайтеся у розділі KMBS Live що знаходиться у верхньому правому куті екрану
Відкрити kmbs liveУ давньогрецькій міфології герої у вирішенні суперечок зверталися до різних богів по допомогу. Сьогодні людям теж потрібен якийсь образ, особливо у «розбожненому» світі, де релігія не має впливу. Таким стає і Шевченко-супермен, Шевченко у балаклаві на барикадах. Він має вже функцію Зевса чи Меркурія - руки з неба, що дає поштовх, напрямок, підтримку. Я не дозволяю собі говорити про Шевченка іронічно, бо вважаю, що віру людей необхідно поважати. Два шевченківські образи У радянські часи міфологія Шевченка була опрацьована дуже міцно і в наш час істотно не змінилась. Основну зміну можна відслідкувати за стогривневою банкнотою та у Вікіпедії: від Шевченка у кожусі та шапці перейшли до його автопортрету в юності. “Кобзар” – найперша, радянська, червоно-ортодоксальна версія Шевченка. Захисники образу сучасного Шевченка стверджують, що той, перший образ був взагалі фальшивим: він ніколи не носив такого одягу, а знайшов у фотоательє, де й був зроблений той знімок. Прихильники вічно молодого Шевченка закликають забути образ вусатого “підтоптаного” чоловіка і говорити про молодого, модерного, елегантного, вишукано вдягнутого та свого у тогочасному світському товаристві. Такий Шевченко краще підходить сучасному українцеві та відповідає європейському вибору України, - кажуть вони. Однак і цей міф не є зовсім правдивим. Варто просто згадати контекст, у якому жив і творив Шевченко, і все стане на свої місця.Що більше людина дізнається про світ, тим більше в неї бажання розпрощатися із всім, що вона знала до того
В Англії відбувалось народження великої прозової традиції,яка диктує моду і по сьогоднішній день. Але контекст тогочасної української літератури радикально відрізнявся від європейського та світового. У нас із самородків був один Шевченко, інші – чиновники, на кшталт штабс-капітана Котляревського, мова якого згодом цілком випадково була названа літературним взірцем української. Куліш – сучасник Шевченка, одна з ключових фігур української літератури та культури ХІХ століття, але його естетика та погляди – це Шевченко в кожусі, ідеї народництва, листи з хутора. Знайти якогось іншого, окрім Шевченка, видатного українця того часу видається досить важко. Про відповідність контексту Це не означає, що в Україні все було погано, просто в кожній країні є час на літературне зародження та становлення. І треба порівнювати контекст Шевченка не із французьким чи британським, чи навіть російським, контекстом того ж часу – а з кінцем ХІІІ століття в Британії (із зародженням літературної середньоанглійської мови, часом Джеффрі Чосера – фігури, співмірної із Тарасом Григоровичем). Як вся британська література вийшла з шинелі Чосера, так і вся українська завдячує своїм розвитком Шевченку. Як і Чосер, він багато запозичував, мало винаходив, не мав видатних сучасників. Розрив у часі між цими постатями справді значний та некомфортний для нашого сприйняття, однак із цим варто змиритися і не ліпити з Шевченка красивого, європейського, аристократичного письменника.Як вся британська література вийшла з шинелі Чосера, так і вся українська завдячує своїм розвитком Шевченку
Модерний Шевченко потрібен винятково школярам і студентам-не гуманітаріям. Тим, хто не читатиме, потрібен Шевченко-бетмен, той, якого можна зображувати в коміксах, зрозумілий, молодий, із своїми вадами. Мій висновок – давайте повернемо Шевченкові його кожух і шапку, він потрібен Україні для розвитку та творення нації саме таким. Можливо, пару років тому потрібен був модерний Шевченко, але зараз від Шевченка-вусаня суспільної користі набагато більше, ніж від Шевченка-модерна. Бо він вчить людей звертати увагу на прості речі, готує націю до війни за незалежність та її наслідків, це той проект, який може примирити сучасного українця з будь-якою перемогою чи поразкою. Його найкривавіші, різницькі речі, як-от «Гайдамаки», можна читати сьогодні як хроніку подій на сході. Записано під час гуманітарного дня Presidents’ MBA kmbsШевченко-пророк – це один з ключових міфів, що однаково добре «почувався» і в радянські часи, і зараз