У якому ви бізнесі та для кого Ви працюєте? Дмитро Чернов: Моя компанія займається імпортом та виробництвом сиру. У нашого бізнесу є «хардова» складова – процеси, все те, що стосується задоволення потреб клієнта, – і «софтова»: ми навчаємо людей тому, що таке сири, як їх вживати, створюємо спільноту поціновувачів сиру. Одна з наших візійних цілей – розвиток культури споживання сиру в Україні. Адже частина клієнтів і досі сприймає сир як компонент гарячого бутерброда з дитинства. Ми показуємо їм, що можна розвивати смакові рецептори, поєднуючи сир з іншими інгредієнтами і отримуючи нові вишукані смаки. Наш ринок – це B2B, і хоча навчальні проєкти ми організовуємо для кінцевих споживачів, але все ж більше спрямовані на корпоративних клієнтів. Ми – не ритейл, ми цілеспрямовано вкладаємося тільки в виробництво і дистрибуцію. Яким був Ваш шлях до kmbs і якою була мотивація навчатися? Д.Ч.: У 2014 році в країні було досить сумно. Я спілкувався зі своїми товаришами, які вже пішли навчатися: дехто потребував підживлення енергією, декому бракувало знань чи розуміння, як розвивати бізнес. У мене ж був запит на спілкування з такими ж, як я, власниками бізнесу, і отримання зворотного зв'язку – як вони бачать майбутнє своїх компаній у тогочасних умовах. Було зрозуміло, що старі методи вже віджили своє, а ще в країні війна, і мене хвилювало питання: як бути далі? Можливо, я навіть шукав там підтримку. Мені важливо було побачити, що є такі ж люди, як я, і вони, незважаючи ні на що, будують свій бізнес і вірять в країну, де живуть. Чи вдалося отримати у школі те, на що ви очікували? Д.Ч.: Звичайно. Найголовніше, що я залишився в рідній країні, розвиваю тут бізнес, інвестую у виробництво, у «софтові» проєкти. Великою мірою це інвестиції у людей. Наприклад, у нас не було фахівців з сиру, довелося їх навчати самостійно. Тепер же ми маємо власних, українських поціновувачів сиру нічим не гірших за іноземних. Також завдяки навчанню у kmbs я познайомився з іншими власниками, ми зустрічаємося досі. І це не просто зустрічі, це обмін досвідом і головне обмін енергією, якою ми заряджаємо один одного, щоб далі могли розвивати компанії.  

Мені важливо було побачити, що є такі ж люди, як я, і вони, незважаючи ні на що, будують свій бізнес і вірять в країну, де живуть

  Як ви оцінюєте рівень розвитку культури меценатства в Україні? Д.Ч.: Мені здається, у людей ще немає розуміння, хто такий меценат. Ще з 1990-х ми пам’ятаємо слово «спонсор», але це різні поняття. Спонсорство – це про бізнес, а меценатство – про культуру і цінності. Згадайте скільки було українських меценатів за всі роки існування нашої держави? Пальців не вистачить порахувати, але всі вони безкорисливо підтримували розвиток України. Хто для вас меценат? Д.Ч.: Як на мене, меценат – це той, хто підтримує певні проєкти, виходячи зі своїх цінностей. Думки та мотивація у меценатів можуть бути різні.  Хтось хоче залишити слід в історії. Хтось – через проєкти впливати на людей. А хтось хоче піару: «я великий меценат – поставив лавки й написав на них своє прізвище». Чи був у вас досвід меценатства до премії Ґонґадзе? Д.Ч.: Невеликий – минулого року брав участь у благодійному вечорі «Анна Київська». Це дуже крутий проєкт, і мені було цікаво спостерігати – як відбуваються такі події. Чому вам захотілося долучитися до підтримки премії Георгія Ґонґадзе? Д.Ч.: Бо вважаю, що це важливий проєкт. Журналістика і донесення правдивої інформації – це також влада, але її професійний рівень сьогодні невисокий. І це прикро, бо журналістика завжди була четвертою владою. Крім того у самого журналіста повинні бути певні цінності, візія. Він має бути в опозиції до влади, бо конструктивна критика дає стимул до розвитку. Якщо немає критики – то навіщо змінюватися? Цю премію отримуватимуть люди, на яких має орієнтуватися соціум, які несуть певні цінності й не зрадили ідеалів Майдану. Така журналістика виводить суспільство на новий рівень мислення, змушує задуматися: як ми живемо, що робимо, чого прагнемо?  Мені здається, завданням журналістики почасти є допомагати людям вийти за рамки, а не робити з них слухняну масу, якою керують олігархи через телевізор, які до речі і є власниками цих ЗМІ. В яких ще сферах, на вашу думку, окрім журналістики, потрібна підтримка меценатів, щоб відбулися системні зміни? Д.Ч.: У тому, що стосується розвитку молоді й дітей. Для того щоб Україна змінювалась на краще, потрібно працювати з майбутнім, закладати правильний фундамент. А це означає – допомагати молоді ставати іншою. Речі, які актуальні для людей у віці 40+ років, а саме гучні лозунги «посадити корупціонерів», «знизити тарифи на газ» – наших дітей вже не цікавить. Їх цим не заманити. Вони хочуть чогось іншого, прагнуть іншого життя і тому їдуть навчатися за кордон, до різних країн Європейського Союзу. А треба робити так, щоб вони лишались тут, щоб вони знали, що саме ти потрібен цій країні і без тебе тут не буде майбутнього. Але не просто про це говорити, а молоді треба показати, що у нас для вас є робочі місця з гідною заробітною платнею у вдалих бізнесових проектах, які були втілені за роки незалежності,  або втілюються зараз.  

Спонсорство – це про бізнес, а меценатство – про культуру і цінності

  Наприклад, проводити кемпи для учнів 9-11 класів, запрошувати візіонерів, які розповідатимуть про глобальну ідею України, про круті вітчизняні компанії. А їх у нас багато, і працювати у них може бути значно цікавіше. Адже на заході «все поділили до нас», там ти приходиш і стаєш гвинтиком у механізмі. І головне давати розуміння: в якому напрямку зростати, а також на яких людей і з якими знаннями чекає бізнес у майбутньому. У людини повинен бути план на життя з обраною професією, щоб людина не загубилася з часом і перед нею не постало питання: а чи потрібен я цій країні і чи потрібні тут мої знання? Що потрібно, аби спільнота випускників kmbs могла ефективніше підтримувати важливі проєкти? Д.Ч.: Інколи нам буває складно домовитися між собою, бо у всіх різний досвід і різні точки зору. Але коли приходить хтось з ідеєю та презентує її перед спільнотою – стає простіше. Він виступає ідейним лідером, об’єднує нас довкола проєкту та рухає його. Тому потрібно, щоб до нас могли приходити люди з ідеями не тільки зі спільноти, а й ззовні. Джерело: Відкрита платформа випускників kmbs