У якій сфері ви зараз працюєте? Сергій Дулєпов: За спеціальністю я економіст, вже 15 років працюю в банківській та фінансовій системі. Зараз маю власну консалтингову компанію, яка займається побудовою фінансових моделей, які дозволяють підвищити кредитоспроможність та фінансову стабільність компаній. Найчастіше потреба в таких послугах виникає у бізнесів, які зростають, мають потребу у додатковому фінансуванні, змінюють організаційну форму, виходять на нові ринки, розпочинають імпортувати чи експортувати товари тощо, але не мають власного досвіду таких змін. Яким був шлях до власного бізнесу і коли з'явался потреба піти навчатися до kmbs? С.Д.: Коли я працював у банках, то стикався із тим, що ми не могли кредитувати багатьох клієнтів через ризики. Скажімо, частина бізнесу велася непрозоро, або «сірим» був хтось із партнерів і т.д.. Зрештою, принаймні половина економіки в Україні так чи інакше знаходиться в тіні, у зоні ризику. Проте банк як кредитор хоче мати справу лише з повністю «білими» компаніями, з прозорою звітністю. Щоб виконати такі вимоги, компаніям необхідно змінювати модель ведення бізнесу. Мене завжди цікавило питання – як втілити подібні зміни, не втративши ефективність. З часом я вибудував коло своїх компетенцій навколо цієї теми і відкрив власну компанію. Такі консультації стали дуже затребуваними, клієнтів було так багато, що я вже не міг з ними впоратись. Я працював сім днів на тиждень, з ранку до вечора, на межі власних можливостей від кількості проєктів та завдань. Команда була невелика, не більше 6 людей, і я вже розумів, що точка кипіння близько. Я відчув, що мені не вистачає управлінських знань, уявлень, розуміння – що далі робити з цим великим вхідним потоком запитів. Тому й пішов навчатися до kmbs на MBA-програму через рік після заснування бізнесу. Модулі тривали з понеділка по п’ятницю, тому я мав навчитися делегувати, передати якісь із своїх завдань колегам. Це був перший крок, який допоміг мені розпочати зміни у собі самому. У яких проектах, крім Премії Георгія Ґонґадзе, доводилося брати участь? І чи пов’язуєте ви меценатство із бізнесом? С.Д.: На мій погляд, меценат – це той, хто або ініціює зміни, або підтримує чиюсь ініціативу, яка вимагає фінансових, часових, інтелектуальних ресурсів, і при цьому має певну суспільну чи громадянську цінність. Розглядати мистецькі й інші ініціативи, як бізнес, не можна.  

Модулі у kmbs тривали з понеділка по п’ятницю, тому я мав навчитися делегувати. Це був перший крок, який допоміг мені розпочати зміни у собі самому

  Крім Премії Ґонґадзе я стояв біля витоків проєкту Save Dnipro, який опікується питаннями екології Дніпра, забруднення навколишнього середовища. На старті йому була потрібна фінансова підтримка, а також інтелектуальна – щоб вирішити, як саме його реалізовувати. Також беру участь у проекті «Друзі філармонії Дніпра». А яку емоційну віддачу отримує меценат, допомагаючи втілити проєкт? С.Д.: Мені здається, що відповідь на це запитання не знаходиться в площині прямої вигоди. Ти просто розумієш, що долучився до важливої справи і відчуваєш якусь свою реалізованість від того, що взяв у ній участь. Яка була мотивація підтримати премію премії Георгія Ґонґадзе? С.Д.: Я думаю, що інформаційне середовище формує наше сприйняття того, що відбувається. Журналістика впливає і на політичну картину, і на поведінку людей, на те, як ми визначаємо пріоритети: з чим боротися, чого прагнути. Тому для мене премія – це можливість створити професійну спільноту, яка зможе впливати на те, як формується інформаційний простір. Для мене важливо, щоб на це впливав не капітал, не бізнес, не олігархи. Я б хотів, щоб цей проєкт задавав певний стандарт, встановлював орієнтири і був нематеріальною мотивацією для журналістської спільноти, щоб ця премія була значущою, знаною. І щоб суспільство розуміло – якщо людина отримала таку відзнаку, то вона дійсно відповідає високим стандартам. Чим для вас є особливою ця премія? С.Д.: По-перше, для мене ключовим є те, що «група підтримки» у неї досить невелика – близько 10 осіб зі спільноти випускників kmbs. Тобто Премія Георгія Ґонґадзе досить незалежна, і це класно. По-друге, вона є наочним підтвердженням того, що подібні проєкти можна фінансувати силами українських меценатів, а не закордонними грантами. Чому, на вашу думку, в Україні слабко розвинута культура меценатства? С.Д.: Напевно, це пов’язано із тим, що рівень суб'єктності у людей невисокий, не так багато тих, хто несе відповідальність за те, що відбувається в країні. Чимало людей сприймають події відсторонено, відчужено, ніби їх це не стосується, вони ні на що не можуть вплинути.  

Журналістика впливає і на політичну картину, і на поведінку людей, на те, як ми визначаємо пріоритети: з чим боротися, чого прагнути

  Крім того, велика кількість бізнесменів прокладали собі шлях у 1990-ті – доволі агресивний період. Вони не звикли щось давати комусь безкоштовно, це не відповідає їхнім цінностям. Що може допомогти формуванню такої культури? С.Д.: Зміни у законодавстві могли б зробити більш комфортним юридичне оформлення питань, пов'язаних з меценатськими проєктами, з виплатами премій, податками на премію. Але найбільше могли б допомогти хороші приклади, історії успіху, вдалі кейси. Одним з них може бути й премія Георгія Ґонґадзе. Джерело: mind.ua