Яким бізнесом ви займаєтесь? На яких ринках працюєте зараз? Максим Дядик: У ролі власника бізнесу я з 22 років, вже 15 років керую компанією, яка виробляє кастомізовані предмети інтер'єру: друкує шпалери та картини. Найбільше працюємо на українському ринку, але близько двох років тому вийшли й на європейський (у Польщу, Німеччину). Там ми також маємо виробництво. Які управлінські відкриття ви зробили після виходу на ринки Європи? М.Д.: Там інші правила гри, інші вимоги до ефективності. Ми не маємо там конкурентної переваги, не знаходимося у рівних умовах з місцевим бізнесом. Адже середнє європейське підприємство більш ефективне за українське, навіть у тих видах діяльності, які не потребують значної автоматизації чи високих технологій. Наприклад, у мініготелі в Києві може працювати 15 людей, а в Німеччині – 3. І їм все вдається. Побачити це – було дуже великим ляпасом для мене, але й значним стимулом. А що спонукало вас до виходу на європейський ринок? М.Д.: Це відбулося в найбільш складні часи: війна, девальвація гривні, скорочення споживання. Ми продаємо естетичні, розважальні речі, тому очікували на те, що продаж сильно зменшиться. Ми вважали, що в Європі у нас є велике майбутнє. Втім, це не повністю справдилося – нам непросто працювати на тому ринку. Натомість бізнес в Україні почав зростати. Нещодавно я проводив дослідження: скільки в середньому коштує наша продукція і якою є середня зарплата нашого працівника. Виявилося, що до війни він мав змогу купити чотири комплекти нашої продукції на місячну зарплату в доларовому еквіваленті, а зараз вже вісім. Це сталося завдяки зростанню ефективності. Коли продукція дешевшає, можна підвищувати зарплату. А саме у цьому я бачу основне завдання підприємця – у створенні добробуту. Принаймні на тому етапі розвитку, на якому знаходиться Україна. Ми маємо боротися з бідністю, покращувати ефективність, щоб люди заробляли більше й могли собі дозволити більше.  

Для того щоб бізнес-освіта була корисною, вона має бути системною і тривалою – не менше року

  У розвинених країнах вже немає мети – створювати добробут заради добробуту. Переважна більшість людей вже нагодована, і тепер вони борються з іншими проблемами: ожирінням, глобальним потеплінням тощо. Ми ж зараз проходитимемо цей шлях у пришвидшеному темпі. З якою метою ви пішли до бізнес-школи і що дало вам навчання в kmbs? М.Д.: Я хотів отримати цілісну картину, повне розуміння бізнесу й управління. А для того щоб бізнес-освіта була корисною, вона має бути системною і тривалою – не менше року. Не вірю в ефективність коротких курсів, вони дають переважно мотиваційний ефект. Для справжнього розуміння ти маєш зануритися в ідею надовго. Знання, які отримуєш у бізнес-школі, – не енциклопедичні. Це те, що ти можеш використати, певні ментальні моделі, якими можеш оперувати. У kmbs тобі дійсно дають цілісну картину, наскільки це взагалі можливо. Скажімо, спочатку я не розумів, навіщо на Presidents’ MBA гуманітарні дні – адже це наче не має стосунку до бізнесу. Але згодом ти бачиш, що саме так формується широке бачення світу. З філософської точки зору, що для вас означає «меценатство»? М.Д.: Меценатство було поширене у XIX столітті, коли держава майже не втручалась в економіку. У ХХ-му ситуація змінилась: держава стала сильніше впливати на бізнес і розподіляти доходи на власний розсуд. Хтось з мислителів навіть казав: податки вбивають солідарність. Бізнесмени міркували так: ви вже взяли у мене частину прибутку, тому не треба більше нічого просити. Уряд демократичної держави найчастіше робить те, чого прагне більшість (скажімо, будує лікарні). А меценат – це підприємець, який хоче підтримувати ті речі, які сам вважає потрібними. Мені не подобається, коли кажуть «проінвестувати меценатський проєкт». Якщо ми називаємо це інвестиціями, то повинні думати про повернення. А меценатство – це спроба витратити гроші на загальне благо. Ти не просто даєш людям гроші, а покращуєш їхнє життя. Це велике моральне зобов’язання – адже ти вирішуєш за інших, що для них буде більш корисним. Але меценат має на це право, на відміну від державного урядовця. А з якою метою він це робить? М.Д.: Думаю, що мотиви у всіх людей приблизно однакові. Якщо ти чогось досяг, то у тебе рано чи пізно виникає бажання чимось ділитися, робити світ кращим.  

Меценатство – це велике моральне зобов’язання, адже ти вирішуєш за інших, що для них буде більш корисним

  Чим тоді меценатство відрізняється від благодійності? М.Д.: Благодійність – це коли допомагають слабким, тим, хто чогось не досяг, випав із соціуму. Іншими словами, це соціальний податок. А меценатство, на мою думку, – це таке собі соціальне підприємництво, яке рухає суспільство вперед. Якими напрямками має займатися спільнота випускників kmbs, які проєкти підтримувати? М.Д.: Я впевнений, що, перш за все, спільнота випускників має опікуватися своєю професійною діяльністю, тобто управлінням. Покращення бізнесу, підвищення продуктивності – наше головне завдання. Кожен повинен відповідати за своє, а коли вже виконав свою роботу, то можна й займатися іншими речами, дотичними чи ні. Кожен окремий бізнесмен може опікуватися чим завгодно, наприклад, давати гроші на розвиток більярду в Україні чи футболу. Але якщо ми говоримо про асоціацію випускників, то вона повинна бути більш розбірливою. Скажімо, премія Ґонґадзе – не про бізнес, але про дуже важливі речі, про створення демократичного суспільства. В Україні є велика загроза – скотитися в автократію. І один з головних запобіжників цьому – вільна професійна журналістика. Джерело: Відкрита платформа випускників kmbs