Ідеологія та Карл Маркс Слово «ідеологія» є винаходом епохи Наполеона. Наприкінці ХVIII століття французький філософ і економіст Дестют де Трасі вводить це поняття. У той час європейські інтелектуали мріяли про те, щоб знайти «науку наук», яка б пояснювала усе. Проте ми досі живемо у світі, де немає такої науки. Знання розподілене між сферами. Якщо ви – експерт з біології, то можете бути профаном у музиці. А я займаюся філософією та літературою, однак маю досить поверхневі знання про фізику. Дестюту де Трасі йшлося про те, що «наука наук» має вивчати ідеї. У ХVIII столітті всі займалися вивченням природи, а де Трасі вважав, що ми знаємо щось про природу тільки завдяки нашим ідеям. Саме тому він пропонував досліджувати ідеї і вчитися правильно мислити – це і було б, на його думку, ключем до всіх наук. Саме цю науку про ідеї він і назвав «ідеологією» («ідео» - ідея, «логос» - слово, розум, наука). Через півстоліття після де Трасі Карл Маркс запропонував меседж: люди занадто багато часу приділяють дослідженню ідей і живуть у віртуальному світі, поза межами реальності. Реальність - це матеріальний світ, передовсім – економіка, вивчення взаємодії класів та нерівномірності розподілу влади. У Марксовій термінології це – «базис». А ідеології – це «надбудова». Трагедія Маркса полягала в тому, що він намагався винайти таку науку, яка була б вільна від домінування ідей. Але, зрештою, марксизм сам перетворився на надзвичайно потужну й негнучку ідеологію. Марксу йшлося про те, що соціалізм врешті-решт переможе, адже капіталізм породжує радикальну нерівність: робітники через тиск автоматизації праці будуть все менше заробляти. Збідніння пролетаріату вважалось однією з ключових причин необхідності революції. А що довів капіталізм наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття? Те, що пролетарі не бідніють, а навпаки – завдяки прогресу й розвитку економіки збагачуються. Російський марксизм (і не тільки російський) сприйняв це за єресь і все одно наголошував на тому, що треба здійснити соціалістичну революцію. Тобто Маркс воював проти ідеології, але сам же її й створив. Ідеологія – це абсолютизація певних ідей. Ми беремо якусь ідею, віримо в неї – і за нею йдемо. І, насправді, це – мінус будь-якої ідеології. «Ліві» й «праві» ідеології Чому ідеології отримали назву «лівих» і «правих»? Під час Французької революції у парламенті ті, хто сидів по праву руку від короля, називалися «правими», а ті, хто по ліву, – «лівими». Наприкінці XVIII століття ці поняття означали дещо інше, ніж зараз. Тоді під «лівими» розумілися ті, хто був за революцію, а під «правими» - ті, хто виступав за монархічний лад. «Свобода, рівність, братерство» – головне гасло Французької революції. Ліві проголошували необхідність створення горизонтального суспільства, у якому всі люди – вільні, рівні й солідарні один з одним. А праві хотіли збереження ієрархії.  

Ідеологія – це абсолютизація певних ідей. І в цьому, насправді, мінус будь-якої ідеології

  Аналогом Французької революції в Росії були декабристські рухи. У цьому контексті можемо прослідкувати досить цікавий зв’язок з Україною, тому що серед декабристів було багато українців, і деякі з них надихалися такими текстами, як «Історія русів». У Росії була спроба повстання, але воно провалилося. І результат - ніякої свободи, рівності, братерства, натомість – «православ’я, самодержавство, народність». Сучасні лівоцентристи, у переважній більшості, – це соціалісти, сучасні правоцентристи –консерватори. Ліві й праві партії сьогодні доволі помірковані; вони виступають за діалог, парламентську демократію. Однак є ще ультраліві (радикальні соціалісти, які виступають за тотальні зміни) й ультраправі партії (радикальні націоналістичні партії, часто – неофашистські й антимігрантські). Коли ми говоримо, що в Європі зараз багато популістів, то маємо на увазі й ультраправих, і ультралівих. І ті, й інші виступають проти системи, тому інколи їх називають антисистемними партіями. Подібно до того, як у 20-х-30-х роках ХХ століття соціалізм та націоналізм зближувалися, сьогодні також можемо спостерігати їхнє зближення, однак цього разу – не в ідеології, а в пошуку союзників. Ультраліві й ультраправі партії розхитують сучасний порядок у суспільстві. І ці партії, як правило, симпатизують Росії, яка дуже часто підтримує їх фінансово. Хоча ультраліві виступають за рівність, а ультраправі говорять про те, що їхня головна проблема – мігранти, втрата ідентичності, традицій, але схожі вони в радикалізмі. Про парадокс цінностей «Свобода, рівність, братерство» – дуже хороші цінності. У книзі «Похвала неконсеквентності» польський дослідник Лєшек Колаковський каже, що парадокс цінностей полягає в тому, що вони конфліктують одна з одною. Наприклад, у вас є 15-літня донька, і вона хоче піти до нічного клубу. Ви дозволите їй це зробити чи ні? Це дилема: або ви даєте людині свободу, або кажете, що несете відповідальність за неї й перешкоджаєте в реалізації цієї свободи. Ці цінності дуже складно об’єднати. Свободу підтримує така ідеологія як лібералізм. Для лібералів свобода – понад усе. Соціалісти говорять, що рівність – це базова цінність. Ці ідеї підтримували Фур’є, Сен-Сімон, Маркс, також на основі цього побудована шведська соціал-демократія. Братерство – це націоналізм або патріотизм. Для націоналістів найважливіше – відчуття спорідненості один з одним. На Майдані в 2014-му році казали: «Свій до свого по своє». З одного боку, це добре, тому що дає відчуття близькості зі своїми, але з іншого боку - погано: якщо є «свої», значить, є й «чужі». Суть братерства в тому, що люди завжди об’єднуються проти когось.  

Ультраліві й ультраправі партії розхитують сучасний порядок у суспільстві. Вони схожі в радикалізмі

  Радикальні соціалісти досягають рівності, нехтуючи свободою і братерством. Вони відправляють мільйони в ГУЛАГи, знищують економічну свободу, заганяючи всіх в колгоспи. Їхня головна мета – фактична рівність між людьми (тут не йдеться про рівність можливостей). Для радикальних націоналістів не мають значення рівність і свобода – якщо їх багато, починають проникати чужі елементи. Про лібералізм З кінця 1970-х ми спостерігаємо панування лібералізму у світі. Соціалізм був в кризі, бо Радянський Союз повністю себе дискредитував, а націоналістичні ідеї люди не підтримували, бо ще перебували під враженнями від Другої світової війни. У лібералізму не було конкурентів. У словнику освіченого класу лібералізм – це радше позитивне поняття, однак воно може мати й негативну конотацію. Американські работорговці були досить ліберальними людьми. Лібералізм вони сприймали як свободу від уряду, який не мав права втручатися в їхній бізнес. Лібералізм у ХІХ столітті проявлявся у вигляді свободи для обмеженої кількості людей (наприклад, європейці – це вища раса, тому вони є вільними, а для всіх інших свободи не існує). У сучасній Європі лібералізм призводить до розмивання рівності й братерства. Навіть у Швеції висловлюють такі погляди, що тотальна свобода призводить до втрати ідентичності. Існує також економічний лібералізм. Він стверджує, що економіку треба будувати через максимальну ініціативу людей, а держава взагалі не має втручатися. Початок ХХ століття був епохою економічного ультралібералізму, що, фактично, і призвело до великого розшарування суспільства. Коли на перше місце ставиться свобода і не враховується рівність і братерство, тобто не відбувається перерозподілу благ, цього розшарування в суспільстві не уникнути. А наявність збіднілих мас веде до підтримки на виборах популістів, у голосуванні за тих, хто роздає гречку. Однією з головних проблем Америки є розшарування, яке досягає грандіозних масштабів. Чому люди проголосували за Барака Обаму, який був більше соціалістом, аніж демократом? Тому що вони розуміли, до чого призвів ліберальний тренд 1990-2000-х. Коли люди відчувають соціальну нерівність, то вони йдуть або в соціалізм, або у націоналізм. Ключова проблема для західних країн полягає в тому, що через великий акцент на свободі не береться до уваги рівність. І замість того, щоб повертати соціально-економічні моделі, які більш-менш вирівняли б суспільство або скоротили розшарування, популісти йдуть за націоналістичною риторикою. Такої позиції дотримується, наприклад, Дональд Трамп, який говорить, що проблема американців – не в нерівності, а в тому, що в них недостатньо національної солідарності чи національної величі.  

Коли на перше місце ставиться свобода і не враховується рівність і братерство, розшарування в суспільстві не уникнути

  Про європейський досвід Реформатори, які прийшли до влади в європейських країнах після 1945 року, – були доволі літніми людьми: Черчилль, Аденауер, де Гаспері, Еттлі. Вони ще пам’ятали вікторіанську епоху, в якій мало місце домінування лібералізму, розшарування суспільства, а отже – маса збіднілих людей, які голосували за націонал-соціалістичні та фашистські партії. І щоб подібне не повторилося, ці політики вирішили побудувати суспільство так, щоб не було бідних. Для цього вони поставили соціально-економічну безпеку на перше місце. Цього можна досягти через допомогу з безробіття (щоб втрата роботи не ставала для людини катастрофою); медичне страхування (це винахід повоєнної Європи); створення «касти» держслужбовців з великою зарплатнею, які працювали б на суспільний інтерес. Побудова соціалізму була притаманною всім країнам західної Європи. Завдяки цьому Європа була більш захищеною, порівняно з Америкою. Обама почав провадити медичну реформу, тому що в США були мільйони людей без страховки, а отже, й без хорошої медичної допомоги. А європейці цю проблему вирішили шляхом соціалістичних програм. Ідеології та маркетинг Варто відрізняти ідеології, які базуються за переконанні, та ті, що виходять тільки з маркетингу. Зараз ми маємо кризу ідеологій, тому що ніхто ні в що не вірить. І замість віри приходить маркетинг. Наприклад, ви проводите дослідження, і люди кажуть, що у всьому винні мексиканці. Тому ви приймаєте рішення побудувати стіну. Якісна політика – це спроба поєднання переконань та маркетингу. Наприклад, Макрон буде використовувати маркетинг, однак він будуватиме свою політку не тільки на цих даних, оскільки в нього є певні переконання. Маркель буде проводити дослідження в Німеччині, де їй скажуть, що Америка Трампа – більша проблема, ніж Росія Путіна, і що важливо з Путіним дружити. Однак Меркель розуміє, що з Путіним дружити не можна. Це її переконання. Популісти ж – це люди, які йдуть тільки за маркетингом. Ідеології в сучасній Україні Історія України – це історія постійного стирання еліт. Після Люблінської унії еліти починають масово полонізуватися, в епоху Гетьманщини – русифікуватися. Коли в ХІХ столітті в Європі з’являлись різні ідеології, то ключовою нашою ідеологією було народництво. В Україні навіть націоналізм був надто лівим. Якщо ми візьмемо представників УНР (Винниченка, Грушевського), то насправді вони не були націоналістами (як би цього не хотіла радянська влада), а соціалістами, народниками. Консерватори, які наголошували на елітах, з’являються вже після Першої світової війни. Вони розуміли, що однією з центральних проблем України є відсутність еліт. Мова йде не лише про політичні, але й освітні, наукові, культурні еліти. І якщо проаналізувати сучасні українські партії, то можна побачити, що зараз про необхідність відновлення інтелектуальної еліти майже ніхто не говорить. Зараз для України найболючіша дискусія – чому віддати перевагу: свободі, рівності чи братерству? У 2014-му році Петро Порошенко говорив: «Жити по-новому». І це, певною мірою, була позиція ліберала. Зараз риторика президента дещо змінилася. Сьогодні він наголошує на «армії», «мові», «вірі» - тобто на братерстві. І, зрештою, українська ідентичність і братерство у нас на підйомі - однак немає класичних ліберальних партій. Ви не зможете виграти вибори в Україні через класичні ліберальні гасла. І це пояснюється тим, що лібералізм не відповідає за питання безпеки, за них відповідають соціалізм і націоналізм.