Дізнайся першим
Останні події та новини з життя KMBS дізнавайтеся у розділі KMBS Live що знаходиться у верхньому правому куті екрану
Відкрити kmbs liveДля Платона те, що ти отримуєш від своїх предків і що залишаєш нащадкам, не так говорить про тебе, як те, що ти робиш впродовж свого життяКлючовим для «Нікомахової етики» є питання про те, що унеможливлює щастя. Аристотель виокремлює три умови неможливості щастя. По-перше, це – відсутність шляхетних предків, якими б людина могла пишатися. По-друге, власна потворність: якщо я потворний, то викликаю відразу в інших людей, а щасливим на самоті бути не можна. І, по-третє, – відсутність нащадків. Аби бути щасливим, мені потрібні інші в минулому, інші тут і тепер та інші в майбутньому, якими я можу пишатися і сподіватися, що вони пишатимуться мною. Отже, Аристотель заперечує існування «ідеальної людини» Платона і пропонує ідею низки поколінь, які передають щось одне одному. Щастя – це інтерсуб’єктивний феномен, тому щасливим я можу бути лише з іншими. Ще Діоген навчив нас, що для того, аби задовольняти свої первинні потреби, нам не потрібні інші люди. А щастя – це соціальне, історичне, культурне явище. Воно є тим, що поєднує мене з попередніми поколіннями, з людьми навколо мене і з моїми нащадками. Чи можу я бути щасливим, якщо в мене взагалі немає спадку і мені немає що передати? Для Аристотеля це неможливо. Виміри спадку У якому контексті можна говорити про спадок? Перший його вимір – економічний. Часто під спадком ми маємо на увазі якесь майно. Однак цим він не обмежується. Інший вимір – юридичний: я маю отримувати свій спадок відповідно до законів (і це вже було за часів античності). Щось може називатися спадком, якщо воно передано мені в правовому полі. Окрім того, разом з майном і певною правовою системою я отримую моральні цінності та психічні настанови, і вони є невід’ємними від спадку незалежно від мого бажання. Інше питання – як я до цього поставлюся: можу заперечувати моральні цінності попередніх поколінь, можу намагатися знищити в собі ті психічні настанови, які були притаманні моїм предкам, однак я не можу їх не враховувати. Мова і спадок Мова є інструментом передачі традиції та спадку. Два філософи ХХ-го сторіччя, які були представниками абсолютно різних напрямків, - Людвіг Вітгенштайн та Мартин Гайдґер - сказали про мову майже одне й те ж. Гайдґер визначив мову як дім буття, а Вітгенштайну належіть вислів: «Межі моєї мови означають межі мого світу». Коли Ґете Інститут прийшов в Україну, його слоган був такий: «Вивчаючи німецьку, пізнаєте Німеччину». Сьогодні в них інший слоган – «Вивчаючи німецьку, вивчаєте культуру». Розвинені країни витрачають великі гроші на просування власної культури. Це також і питання національної безпеки, адже якщо ви вільно володієте якоюсь мовою і знаєтеся на якійсь культурі, то вам дуже важко бути ворогом носіїв цієї мови та культури.
Аристотель вважав: аби бути щасливим, мені потрібні інші в минулому, інші тут і тепер та інші в майбутньому, якими я можу пишатися і сподіватися, що вони пишатимуться мноюЦінності й інтереси Найважливіше, що ми передаємо наступним поколінням, – це цінності, як матеріальні, так і моральні та культурні. Дуже важливе комплементарне до цінностей поняття – інтереси. Погляд на суспільство через оптику боротьби інтересів – є суто марксистським. Маркс казав: все, що ми називаємо цінностями: культура, релігія, мораль, наука – це надбудова. А базис – це економічні інтереси, які у всіх класів різні, тому маємо справу з суцільною боротьбою економічних інтересів. У цивілізованому світі направду існує боротьба економічних інтересів, але все це компенсується високим рівнем солідарності. І не треба плутати зграю атомізованих ворогів із суспільством солідарних конкурентів. Свідомо ми можемо передати у спадок цінності, а ось інтереси, навіть за Марксом, ми передати не можемо, адже це – щось геть ірраціональне. А лише те, що ми усвідомлено передаємо нащадкам і приймаємо від предків, можна назвати спадком. Ми не можемо спрогнозувати, якими будуть економічні інтереси наших нащадків, але можемо спробувати передати їм наші цінності. Знання і вільний вибір Коли ми щось успадковуємо, то не беремо від попереднього покоління абсолютно все – ми обираємо лише те, що для нас є важливим. І цей вибір ми можемо зробити тільки на підставі знання.
Ми не можемо спрогнозувати, якими будуть економічні інтереси наших нащадків, але можемо спробувати передати їм наші цінностіЦю ідею ми зустрічаємо ще в Аристотеля: коли говоримо про морально-етичний вибір, то обов’язково маємо спиратися на розум. Навіть якщо я роблю добро, не усвідомлюючи того, що це – добро, я не вчиняю морально. Так само й коли я роблю зло, не усвідомлюючи, що це – зло, то, зрештою, я навіть в юридичному сенсі можу виявитися неосудним. Вільною людиною може бути лише розумна людина; робити вільний вибір може людина, яка спирається на знання. Часто згадують цитату Томаса Гобса «Homo homini lupus est» («Людина людині вовк»), але, насправді, вона належить не Гобсу. Він її взяв з п’єси «Осли» давньоримського автора Плавта. І в цьому тексті вона звучить таким чином: «Людина людині вовк, якщо вона її не знає». Тобто ворожнечу породжує незнання і невігластво. Тут я перефразую українське прислів’я: «Дурний, бо злий; злий, бо дурний». Це – таке інфернальне коло: незнання породжує дурість, дурість породжує ненависть, а ненависть не дає нам змогу пізнати те, що ми ненавидимо. Історії у спадок Нам треба навчитися конвертувати наші поразки в перемоги і передавати наступним поколінням історію, де були поразки, які ми змогли подолати. Те, що був Голодомор, – це поразка, але те, що цивілізовані країни по всьому світу починають визнавати, що Голодомор – це геноцид українського народу, – то є наша перемога. Те ж саме стосується й Томосу. Якщо вважати, що надання Томосу – це наша перемога, то вона не була б можлива без оповідки про нашу поразку, коли московська церква шантажем отримала автокефалію.