Початок свободи волі Ми вважаємо, що живемо у світі, де фундамент - це свобода прийняття рішень: у бізнесі, в політиці, в буденному житті. З поняттям свободи волі пов'язані й інші: відповідальність та особистість. Саме на цьому Захід будував свої основні інституції. Ми обираємо президентів та парламент, дискутуємо, дивимось ток-шоу тощо. Античні філософи ще не знали поняття свободи волі. У Софокла Едип - не є винним. Його вчинки описуються словом "хамартія", що у давніх греків означало "не потрапити в ціль" і лише у апостола Павла стало значити власну відповідальність. Тобто те, що відбувалось з Едипом, знаходилось поза колом його відповідальності, - це була дія фатуму, долі. А сам він мав уособлювати страждання й викликати співчуття. У Платона й Аристотеля поняття свободи волі тільки починає виникати. А справжнім "творцем" свободи волі можна вважати Августина (4-5 ст. н.е.). З того часу поступово стало формуватись сучасне розуміння цього поняття. І зараз частина філософів вважає, що свобода волі дійсно існує. Водночас деякі вчені (у тому числі нейрофізіологи та психологи) вважають, що свобода волі є базовою ілюзією людства. Вони міркують так: насправді її не існує – і нам потрібно це усвідомити, щоб правильно вибудувати наші практики. Адже найбільш приховані впливи часто є найбільш небезпечними. Тому якщо ми не виявимо наші базові ілюзії, то постійно потраплятимемо в пастки. Визначення волі Які дії та рішення людини взагалі можна вважати вільними? Вони мають задовольняти трьом критеріям: альтернативність і варіативність (я можу робити щось чи не робити, робити так або інакше); авторство (я здійснюю обраний варіант, як його автор); контроль над рішеннями та діями. Саме ці три параметри заперечують ті вчені й філософи, хто вважає свободу волі ілюзією. Наприклад, Дік Свааб, автор книги «Ми – це наш мозок», вважає: мозок навіює нам ілюзію авторства, але приймає рішення сам.  

Які дії та рішення людини можна вважати вільними? Вони мають задовольняти трьом критеріям: альтернативність і варіативність; авторство; контроль над рішеннями та діями

  Експерименти про вибір Ми думаємо, що здатність оцінювати – що добре, а що погано - приходить до нас із досвідом. Проте експерименти нейробіолога Девіда Іглмена доводять, що це не так. Скажімо, маленьким дітям (до 2 років) пропонують подивитись коротку виставу про доброго та злого ведмедика, а потім пропонують обрати одного з ведмедиків. Більшість обирає доброго. На думку Іглмена, це свідчить про те, що дитина інтуїтивно робить ціннісний вибір. Поза досвідом, поза системою моралі у неї є щось закладене біологічно, що допомагає обирати добре, а не погане. З цієї точки зору і право, і система моралі, і соціальне життя ґрунтується на біологічних засадах. Іглмен пише, що наші внутрішні конфлікти в ситуації вибору – це лише конфлікти нейронних зв‘язків. Один, скажімо, «хоче» морозива, інший – «знає», що жирне їсти шкідливо. Хтось із них, зрештою, переможе – і це відбудеться поза нашим особистим вибором. Рішення приймає мозок, виходячи з того, зв‘язків якого типу більше. Вже на другому кроці ми усвідомлюємо це рішення як наше – і вважаємо, що це ми вирішили відмовитись від морозива. Отже, роблять висновок прибічники Іглмена: мозок є – а свободи волі немає. Мозок існує реально, а особа, її культурні й соціальні зв‘язки – це ілюзія, створена мозком. Кріс Фріт, автор книги «Мозок та душа», стверджує: не існує різниці між внутрішнім світом людини і зовнішнім, матеріальним світом. Ілюзію такої різниці створює наш мозок, так само як і ілюзію контакту з матеріальним світом. Ми вважаємо, що наш внутрішній світ відокремлений і належить тільки нам. Але насправді сам мозок і формує нашу свідомість. Є тільки мозок, і більше нічого.Те, що ми називаємо душею, на думку Фріта, - це витвір мозку. Якщо ми подолаємо ілюзію того, що є зовнішній і внутрішній світи, - то зможемо по-новому поглянути на науку. Було проведено різні експерименти, що доводять: людина не може контролювати свої думки. Наприклад, в одному з них Деніел Вегнер забороняв студентам думати про білого ведмедя. Експерименти свідчать, що ми не можемо нічого зробити у таких ситуаціях: ми абсолютно не володіємо собою. А значить, один з трьох принципів свободи волі не працює. Робота Елізабет Лофтус показує, що наша пам‘ять є дуже вразливою. Вона вивчала феномени «хибної пам‘яті» (коли ми впевнені, що пам‘ятаємо щось, чого насправді не було) та «забруднення пам‘яті» (коли нам навіюють щось, і ми починаємо це «згадувати»). Наша пам‘ять піддається маніпуляціям, і ми можемо дуже живо переживати те, чого з нами ніколи не ставалось. Те, як ми себе розуміємо, як визначаємо свою ідентичність, залежить від того, як працює наша пам‘ять. А свобода волі, відповідальність, прийняття рішень залежить від того, як ми усвідомлюємо себе.  

Мозок існує реально, а особа, її культурні й соціальні зв‘язки – це ілюзія, створена мозком

  Що ж таке наше «я» за умови, якщо свободи волі не існує? Це ілюзія, проекція тих факторів, які нас формують: соціального середовища, біологічних параметрів, пам‘яті, виховання й освіти… Але самого «я» як такого - немає. Протилежна думка Я вважаю, що все навпаки: мозок – це лише матеріальний носій, а те, що ми називаємо «я» - це щось більше за фізіологію. Не можна описати одне в термінах іншого. А представники природничих наук схильні спрощувати, вони виходять з єдності матеріального світу і відсікають все, що знаходиться за його межами. Наприклад, експеримент Бенджаміна Лібета вони трактують як доведення відсутності свободи волі. Реєструючи активність мозку піддослідних, Лібет виявив: спочатку мозок приймає рішення вчинити певну дію, а потім – приблизно через 200 мілісекунд – ми діємо. Тобто мозок приймає рішення до того, як ми це усвідомлюємо. Але треба зазначити, що у нас залишається «право вето» на рішення, прийняте мозком. Крім того, сам Лібет неодноразово в інтерв‘ю казав, що його експеримент не спростовує свободу волі, а стосується тільки простих дій. Наш мозок схильний створювати фантоми, він здатен формувати подвійну реальність. І тільки свідомість, вміння аналізувати дозволяє розрізнити справжнє та ілюзію. Я стверджую: заперечення свідомості й свободи волі позбавить нас критеріїв розрізнення реальності та ілюзії. Чудовий приклад показано у фільмі «Ігри розуму». Джон Неш бачить свого друга, і мозок каже йому, що він реальний. Але герой міркує і розуміє, що це – химера (хоча мозок продовжує її бачити). Мозок – це ще не все. Важлива також культура мислення. І, нарешті, ще один аргумент: наука і раціональність самі по собі передбачають свободу волі. Наука без свободи волі перетворюється на технологію. У дискусії ви можете або прийняти мій аргумент, або його відкинути. І сама наука не схиляє нас до вибору, а апелює до нашої здатності аналізувати. Будь-який дискурс передбачає свободу волі.