Як починався ваш шлях у бізнесі? Антон Артеменко: В аграрному бізнесі я 10 років, зараз я – керуючий партнер групи агрокомпаній, ми обробляємо 4,5 тис. гектарів у Київській та Чернігівській області. Компанії фокусуються на вирощуванні комодіті, зокрема соняшника, кукурудзи, сої. За розміром ми є середнім бізнесом, маємо власну доробку, зберігання, логістику. Історія бізнесу почалася 2004-го. Мій батько Олексій Артеменко у той час займався будівництвом котеджів у передмісті Києва. І разом із партнером заснував агрокомпанію – як інвестицію. У 2007 році я закінчував юридичний факультет КНУ ім. Т.Г. Шевченка, збирався займатися підприємницькою діяльністю, пов’язаною з нерухомістю, в Києві та передмісті. За пів року після закінчення університету почалася криза 2008-2009 років, всі проєкти, в яких я був задіяний, довелося закрити або призупинити, постало питання: що робити далі. Так за декілька років невизначеності прийшло розуміння, що найкраще на той час я зможу реалізувати себе в нашій агрокомпанії. Чи пам'ятаєте, яку мету ставили перед собою, коли йшли навчатися на MBA до kmbs? А.А.: Я прийшов до школи у 2017-му, тоді у нас було 2,5 тис. гектарів і розуміння, що потрібно зростати. Що більший бізнес, то складнішим стає ручне управління. Мені було цікаво дізнатися про досвід інших та зрозуміти, як працюють ширші системи, середні та великі компанії. Крім того, компанія була комунікативно замкнена у своєму регіоні, тому ми не мали загального розуміння, що відбувається навколо. Чому ж обрали Presidents’ MBA, а не Agri MBA? А.А.: Спочатку я пішов навчатися на Agri MBA, тому що вважав: мені не вистачало профільної бізнес-освіти. Але через два місяці, коли всіх MBA-учасників розділяли на групи (спочатку навчання йде у загальному потоці), я вирішив, що хочу перейти на Presidents’ MBA. По-перше, там складніше. По-друге, мені цікавий не тільки агробізнес, але й бізнес у більш широкому розумінні. По-третє, всі, з ким я потоваришував, мали продовжити навчання у групі PMBA-13, майбутні друзі та однодумці активно радили продовжити навчання з ними (привіт Миколі Вікнянському!). Школа здивувалася моєму вибору, але я наполіг. Навіть сказав, що або Presidents’ MBA, або йду зі школи взагалі. Що вдалося отримати завдяки навчанню у kmbs? А.А.: У мене з’явилося розуміння. Не окремих речей, які мені цікаві, – а загальної картини. Також тепер я маю інструменти і знання – як їх використовувати (або як не використовувати). Скажімо, є поширені бізнес-інструменти, які нам не підходять – це нераціонально з точки зору нашого контексту. Оскільки наша компанія сімейна – наша бізнес філософія суттєво не змінилась після мого навчання. Якщо метафорично, ми вважаємо, що краще заробити одну гривню на одного, ніж три на трьох. У нас немає бажання розширювати бізнес, тільки для того щоб керувати чимось лінійно більшим або більш соціально значущим.  

Мене не цікавить розвиток у стилі «вісім поверхів угору, п’ять униз». Цікавіше спокійно піднятись на третій поверх – так ти використовуєш свою енергію раціонально

  Чи бачили ви колись себе не в бізнесі? А.А.: В юності я бачив декілька можливих шляхів. Коли дивився на державних службовців, то розумів, що таким бути не хочу. Творчою людиною я ніколи себе не відчував. Все, що лишилося – бути підприємцем. Крім того, мені хотілось заробляти гроші. А чи пробуєте ви себе в інших сферах? А.А.: Аграрний бізнес – дуже різноманітний. Він як конструктор, кожний етап розвитку підштовхує до наступного, агріфуд - величезна екосистема. У межах аграрного бізнесу можливо одночасно займатися багато чим, наприклад, рослинництвом, тваринництвом, доробкою, переробкою, зберіганням, логістикою, трейдингом, грою на товарних біржах, біоенергетикою, переробкою органічних відходів, мікробіологією, селекцією, генетикою… Україна – геологічно та історично аграрна держава, це наш спільний контекст, потрібно тільки навчитись стало його розвивати. Відкривати компанії, не пов’язані з агро, ми сенсу не бачимо. Моя мотивація до розвитку бізнесу досить проста: я витрачаю час на те, що на мою думку, може дати найкращий результат одночасно у короткостроковій та довгостроковій перспективі. Потрібно завжди враховувати стратегію, приймаючи тактичні рішення, та навпаки. Тому, скажімо, в кав’ярні я краще буду пити каву, аніж нею володіти або керувати. Я не маю конкретних прикладних амбіцій. Мені не хочеться самопіару, мені не хочеться піару компанії. Мені зрозумілий наш розвиток – він є помірним і спокійним, стабільним. Мене не цікавить розвиток у стилі «вісім поверхів угору, п’ять униз». Цікавіше спокійно піднятись на третій поверх – так ти використовуєш свою енергію раціонально. Яку цінність для вас мала гуманітарна складова у навчанні в бізнес-школі? А.А.: Я взагалі у бізнес-школі з’явився за відчуттями. Прийшов на зустріч-знайомство, відчув цінність, заповнив аплікаційну форму, почав вчитися, відчув цінність, продовжив… Я добре пам’ятаю, як на першому модулі у нас була екскурсія Могилянкою. І гід сказала: серед випускників Києво-Могилянської академії не має жодного Нобелівського лауреата, але є приблизно 40 святих. Важлива складова цього навчального закладу – це цінності, загальнофілософські смисли. У бізнес-школі про це говорили відкрито, це просто відчувалось. Могилянка була створена меценатами. Яке ваше ставлення до цього явища та його ролі у суспільстві? А.А.: Зараз моє ставлення таке: я хочу спробувати, мені це цікаво. Чи був у вас досвід благодійності? А.А.: До нашої компанії досить часто звертаються різні ГО, державні органи, церква. Ми не відмовляємо, якщо потреба актуальна, соціально важлива. Але особистого досвіду у мене не було, і потреби я не відчував. Премія Георгія Ґонґадзе – мій перший власний досвід. На мою думку, зараз журналістика перебуває у стані глибокої трансформації, так би мовити, у точці біфуркації. Те, що 10 років тому вважалось актуальним, сучасним, перспективним, вже не працює. Терміни і моделі не є релевантними, не відповідають дійсності. А нове ще не досить стабільне, воно перебуває у процесі гіперактивних змін.  

Завдяки навчанню на MBA в kmbs у мене з’явилося розуміння: не окремих речей, які мені цікаві, а загальної картини

  Також премія Георгія Ґонґадзе – це продовження спілкування з бізнес-школою, з цим середовищем, з цими людьми. У чому для вас полягає різниця між благодійництвом і меценатством? А.А.: Меценатство, на відміну від благодійності, – це бажання у чомусь брати участь, щось створити. А благодійність – це бажання поділитись, допомогти там, де є потреба. Чи допомагає меценатство покращувати публічний імідж? А.А.: Чимало моделей покращення публічного іміджу вже не працюють або створюють незаплановані наслідки. Більш того, мені здається, що деякі моделі меценатства призводять до втрати цінності самого поняття – меценат. Бажання маркетологів використовувати поняття «меценат», «благодійник» як інструмент збільшення продажу призводить до спотворення цих понять.  Наприклад, можливість дуже швидко стати меценатом або благодійником, не витрачаючи для цього додаткової енергії або коштів. Коли всі стають меценатами – це втрачає цінність. Скажімо, ти купив каву на заправці, гамбургер у фаст-фуді або пральний порошок в упаковці XXL – і вже меценат або благодійник. Якою є ваша внутрішня мотивація до ролі мецената? А.А.: До участі у премії мене запросив Максим Дядик. Він розповів, що став меценатом минулого року, сказав, що бачить у проєкті сенс. Я погодився. А потім з’явився власний інтерес. Хочу отримати власні враження, власний досвід. Якщо він буде позитивним, то я додам меценатство в своє життя назавжди. Меценатство – це складна, багатовекторна форма суспільної взаємодії, ознака успішності, інструмент реалізації здорових прагнень як окремих людей, компаній, так і суспільства загалом. Якою ви бачите премію в перспективі декількох років? А.А.: Якщо команді проєкту вдасться здійснити те, що вона задумала,  буде чудово. Ідея крута, амбітна, масштабна. Питання у тому, як її втілювати, що вийде у практичній площині. Думаю, що ті «великі дані», які назбирає платформа премії Ґонґадзе за декілька років, будуть мати певну цінність. Коли проєкт набере масштабу, одразу з’являться ті, хто захоче його використати для власних потреб. Якщо команда премії не буде корегувати стратегію в угоду тактичним цілям – буде дуже цікавий кейс, що позитивно вплине на розвиток нашого суспільства, приклад для інших. Які ще сфери, окрім журналістики, цікаві вам як меценату? А.А.: Культура. Мені знається, що меценатство – це про підтримку проєктів, які впливають на суспільство нелінійно, опосередковано. Наприклад, можна довго розповідати про те, що треба мити руки, витрачати кошти на сотні білбордів, на яких буде написано «мийте руки». А можна встановити арт-об’єкт, який буде «чіпляти» людей, створювати в мозку складні нейронні зв’язки, «абстрактно» відповідати на питання: чому «мити руки» важливо. Думаю, у сучасному світі це працює сильніше. Головне завдання інтелектуалів – не виконувати всю роботу, а генерувати смисли, інтерпретувати смисли, бути прикладом їх практичного застосування. Тому було б цікаво (можливо, за допомогою школи) визначитися, що є актуальним, важливим для нашого суспільства, створити майданчик (платформу) для підтримки уже наявних та запуску нових проєктів. Джерело: Відкрита платформа випускників kmbs