Довіра Коли я готувався до лекції у kmbs, цей фактор був поза моїм планом. Справа в тому, що змінити ситуацію з довірою майже неможливо навіть у середньостроковій перспективі. А мені більше хотілося говорити про ті речі, котрі можна зробити у короткостроковій. Та аудиторія настільки переконливо почала саме з цього, що мені не залишилося нічого, окрім включити цей чинник до переліку, причому під першим номером. Я погоджуюся, що криза довіри між українцями є надсерйозною проблемою, та вона, на жаль, властива не лише аграрному сектору.   Вільний ринок сільгоспземель Впровадження вільного ринку стане одним із тих історичних рішень, після яких відбудеться не лише приплив іноземних інвестицій, а й мобілізація "підматрацного" капіталу наших "бідних фермерів". Без ринкових земельних відносин неможлива не лише стала ефективність, але й ефективність хоч якась.   Повна відсутність державної підтримки Державна підтримка може мати, звісно, позитивний ефект на ту чи іншу галузь. Але цей ефект буде лише короткостроковим. Така ефективність є "фальшивою", а конкурентоспроможність несправжньою (подумайте про молочний сектор Ізраїлю, молочні квоти в ЄС і т.д.). Тому дуже засмучує теза нового міністра про те, що якійсь галузі потрібна державна підтримка.    

Тільки взаємоконтроль та групова відповідальність можуть забезпечити результат, коли процвітає індивідуальна байдужість

    Впровадження КРІ, що передбачають групову відповідальність Протягом минулих тижнів довелося відвідати одразу декілька молочних господарств. Вразило те, що багато знань не знаходять реалізації. Наприклад, я ще не зустрічав працівника ферми, котрий би не знав, що кукурудза в готовому кормі для корів має бути потовчена, але майже на кожному господарстві вона потрапляла тваринам у цілому вигляді. Кожен працівник з неймовірним ентузіазмом називав різні причини, чому кукурудза не могла бути потовчена. Я все ще розмірковую над тим, чому люди ведуть себе подібним чином і наразі бачу причину у відсутності групової відповідальності. Тільки взаємоконтроль та групова відповідальність можуть забезпечити результат, коли процвітає індивідуальна байдужість.   Докорінні зміни у вищій школі Впровадження групової відповідальності не до кінця можна назвати фактором сталої ефективності, бо досягнення постійного ефекту - під сумнівом. Можна змінити поточну ситуацію на виробництві, та нові люди (що приходять з університетів чи ПТУ) не будуть готові працювати за такою схемою. Причина криється у двох речах: - відсутність групової відповідальності під час навчання. Готуючи домашнє завдання чи виконуючи практичну роботу, кожен студент несе індивідуальну відповідальність. У нього є два шляхи – працювати або списувати. Списувати легше, тому більшість цим і займається. При груповій роботі (коли викладач об’єднує студентів у різні групи щотижня для виконання практикумів та ставить одну оцінку на групу) працюють всі, бо ніхто не хоче здобути лиху славу в групі та бути винним, якщо група отримає погану оцінку;    

Державна підтримка може мати позитивний ефект на ту чи іншу галузь, але він буде лише короткостроковим

    - сувора субординація «викладач – студент». Українські викладачі у своїй більшості абсолютно не сприймають, коли студент з ними не погоджується. Від некомпетентності у них моментально спрацьовує страх та інстинкт самозахисту. Вони червоніють, підвищують голос і зводять дискусію до вічного «хто я - а хто ти». Тому наші випускники налякані. Вони звикли, що той, хто вище - «бог», і сперечатися з ним небажано. На виробництві вони будуть мовчки виконувати те, що кажуть, без сумнівів. З часом помітять, що велика частина доручень безглузді, й почнуть сумніватися, але все ще будуть боятися говорити. Потім почнуть говорити, але знову зіткнуться з «хто я - а хто ти»... І тут станеться найстрашніше – з’явиться байдужість. А дійсно – який сенс перейматися і думати про результат, коли тобі впевнено й безапеляційно «впарюють» нонсенс?.. Саме тому докорінна зміна стану справ у нашій вищій школі є критично важливою.   Джерело: agravery.com