[EN] Політик-публіцист Едмунд Берк (1729—1797) народився у Дубліні в родині судового повіреного. Закінчив Триніті-коледж, а 1750-го поїхав до Лондону вивчати право. Але юриспруденція його абсолютно не цікавила, тому вирішив присвятити себе літературним заняттям. Праця «Філософське дослідження походження наших ідей про високе та прекрасне» (1757) принесла Берку визнання (на мислителя звернули увагу Дені Дідро, Іммануїл Кант, Готхольд Лессінг) та певною мірою заклала основу для його майбутньої політичної кар'єри. 1765-го року Едмунд Берк обійняв посаду особистого секретаря щойно призначеного прем'єр-міністра лорда Рокінгема. Тоді ж став членом палати громад і практично відразу проявив себе як неперевершений оратор. До виходу у відставку 1794-го очолював партію вігів. Серед основних тем, якими займався Берк — питання конфлікту з колоніями. Він вважав: колонії необхідно утримати в підпорядкуванні Англії. А щоб цього досягти, потрібно вивчати особливості локального політичного життя - і відповідно адаптувати свою стратегію. Політик-публіцист звертав увагу на те, що Англія вже отримувала чимало від торгівлі з Америкою і отримуватиме не менше, навіть якщо не стягатиме з колоній ані одного шилінгу податків. Не сприйнята парламентом того часу, ця ідея здобула визнання набагато пізніше, у ХІХ та ХХ століттях.   Реалії революційних змін 1790-го побачила світ найвідоміша праця Едмунда Берка «Роздуми про Французьку революцію». Автора критикували за однобічне поверхневе сприйняття цієї події, називали захисником феодального укладу, що відходив в небуття, але, попри все, книга стала сенсацією. Вона витримала одинадцять видань, а протягом короткого періоду було продано 30 тис. її примірників. У часи, коли ставлення англійського суспільства до революції у Франції було більшою мірою прихильним, Берк представив своє бачення її зворотного боку. Він писав: «Не знаю, як назвати форму правління, що зараз існує у Франції. Ті, хто стоїть при владі, хотіли б, аби вона називалася демократією, мені ж здається, що це більше нагадує огидну та похмуру олігархію.»

Більшість проблем або не мають розв'язку, або мають декілька розв'язків

  Мислитель показав, що політичне та соціальне життя є занадто складними, і їхні проблеми неможливо розв'язати за допомогою якихось ідеологічних формул. Будучи відірваними від законності, масштабні зміни стають шляхом до національної катастрофи. Інакше кажучи, «Ліки, потрібні для хворої держави, було перетворено на отруту». У Берка читаємо: «Повалені закони, розігнані суди, безсила промисловість, торгівля, що вмирає, несплачені борги, народ, доведений до злиднів, розграбована церква, армія і громадянське суспільство у стані анархії, анархія, що стала державним устроєм, кожне людське і боже створіння, принесене в жертву ідолу народного довіри і, як наслідок, — національне банкрутство. Свіжі руїни Франції, які вражають вас всюди, куди б ви не кинули погляд, це не спустошення, спричинені  громадянською війною; це сумні, але повчальні пам'ятки непродуманим невіглаським рішенням, прийнятим під час глибокого миру; це красномовні докази некомпетентності та самовпевненості нової влади, яка не наразилася на спротив.»   Традиція як капітал успішної трансформації Берк пояснює провальний, на його думку, результат революції зневажанням традицією та досвідом попередніх поколінь. Звертаючись до французів-прихильників революції, він пише: «Маючи всі переваги попереднього державного устрою, ви волієте діяти так, мовби ніколи не мали нічого спільного з громадянським суспільством. І кожен крок робите заново, зневажаючи всім, що вам належало. Ви хочете заснувати справу без капіталу... Поважаючи своїх праотців, ви навчитесь поважати себе. Перестанете розглядати французів як націю, що перебувала в рабстві до 1789 року... Тоді  ви навряд чи були б задоволені тим, що вас представляють як банду рабів-утікачів, які раптово вирвалися із кріпосницького стану та були б гідні свободи, якою зловжили, бо не звикли до неї.» Потрясінням, через які пройшла Франція, мислитель протиставляв стабільність інших європейських країн: «Коли з життя підуть старі звичаї та правила, втрати будуть непоправними. Європа, безсумнівно, перебувала у стані процвітання, коли відбувалася ваша революція. Важко сказати, якою мірою наші давні звичаї, уклади та думки вплинули на це процвітання, але можна констатувати, що у сукупності вони діють на благо.»

Що таке свобода без мудрості та доброчесності? Це найгірше зло з усіх можливих

  Індивідуальний і колективний розум Розум окремих індивідів занадто обмежений - і тому потребує скеровування розумом колективним, — такої думки дотримувався Берк. Він писав: «Ми боїмося дозволити людям жити і діяти тільки за власним розумом, тому що підозрюємо, що розум окремої людини слабкий, й індивідові краще звертатися до загального фонду, який зберігає мудрість нації, що накопичувалась впродовж століть... Упередження корисні — у них сконцентровані вічні істини та добро. Вони допомагають тим, хто вагається, приймаючи рішення, роблять людські чесноти звичкою, а не низкою не пов'язаних між собою вчинків.»   Хто може управляти державою? Так само як Платон та Аристотель, Берк був переконаний у тому, що представники мас не можуть мати здібностей та вмінь, потрібних для управління державою. Він вважав: «Жодні назви, влада, функції чи інші штучні утворення не можуть зробити людей, що  входять до в системи влади, іншими, ніж їх створив Бог, природа, освіта та життєвий уклад. Народ не може дати їм можливостей, які визначаються іншими факторами. Доброчесність та мудрість можуть бути предметом вибору, але вибір, той чи інший, не дає людям якостей, що дозволяють їм піднестися у владі.» Неухильно вірячи в переваги конституційної монархії, мислитель вважав, що виключно представники аристократії можуть бути носіями відповідної політичної культури. Національні  збори — законодавчий орган постреволюційної Франції – стали предметом його найжорсткішої критики: серед обраних людей він знайшов декілька тих, хто мав видатні якості та блискучі таланти, але жоден з них не мав практичного досвіду в державному управлінні. Найкращі були теоретиками. Берк писав: «Якою б достойною не була ця меншість, характер і напрямок зборів визначають не вони. У будь-якому політичному корпусі є лідери й ті, хто слідує за ними. Лідери мусять об'єднувати свої ідеї зі смаками, можливостями та становищем тих, кого хочуть вести за себе. А тому, якщо збори в більшій частині складаються із людей нікчемних та порочних, то найвищі чесноти можна не брати в розрахунок.... На такому політичному ринку лідери будуть змушені йти на уклін до невігластва, а ті, хто підуть за ними, служитимуть засобом здійснення порочних планів своїх керівників.»  

Наука управління, призначена для досягнення практичних цілей, вимагає від людини досвіду, для набуття якого не вистачає життя

  Також мислитель вважав, що у такому випадку найвищу владу отримують люди, які не звикли до самоповаги, які не ризикують репутацією, а тому не варто сподіватися, що вони скромно і терпляче розпорядяться нею. Чи можна очікувати, що ці люди, піднесені за натхненням юрби з найнижчого становища до вершин влади, не будуть отруєні своїм дивним сходженням? «Чи можна припустити, що ці люди зі спритним розумом, кляузники за характером — рішучі, активні, підступні — погодяться бути відкинутими до свого попереднього темного становища, до звичного трудового життя? – запитував Берк. - Чи можна  сумніватися, що вони за будь-яку ціну, навіть завдаючи шкоди державним інтересам, в яких нічого не розуміють, не почнуть шукати особистих вигод, в яких розбираються на диво добре?»   Права і обмеження Берк вважав, що жодна дискусія про права людини не має сенсу, якщо права і обмеження не розглядаються як одне ціле. Він писав: «Маючи право на все, люди хочуть отримати все. Держава — це мудрий винахід  людства, призначений для задоволення людських бажань. Люди мають право на те, щоб ця мудрість була спрямована на задоволення їхніх потреб, але держава вимагає, аби вони стримували свої пристрасті та бажання. Суспільство жадає не лише обмеження потреб індивідів, але й щоб у своїй масі посяганням людей клався край, щоб їхня воля скерувалася, а пристрасті стримувалися. Все це можливо тільки при наявності Влади, яка при виконанні своїх функцій не піддається тим же пристрастям та бажанням, яка сама має підпорядкуватися і підкорятися. У цьому сенсі обмеження, як і свобода, мають бути включені у права людини.» Також мислитель не бачив жодного сенсу у проголошенні абстрактних, нічим не забезпечених прав: «Держава потребує укріплення своїх сил і ліків від своїх хвороб. Ні того, ні іншого не дає дискусія про права людини. Яка від неї користь, якщо вона не забезпечує людину ані їжею, ані медичною допомогою? Проблема полягає в тому, як їх отримати і як ними розпорядитися. У таких випадках я завжди раджу звертатися до послуг фермера чи лікаря, а не професора-метафізика.»

Погані закони — найгірший вид тиранії

  Про побудову держави За словами Берка, «у державі діє безліч темних й прихованих сил, і ті з них, які, на перший погляд, не заслуговують уваги, можуть стати причиною майбутнього нещастя або, навпаки, добробуту. Наука управління, призначена для досягнення практичних цілей, вимагає від людини досвіду, для набуття якого не вистачає цілого життя. Тому потрібно з величезною обережністю підходити до роботи зі знищення суспільної будівлі, яка протягом століть відповідала своєму призначенню, і ще з більшою обережністю — до зведення нової, особливо якщо перед нами немає моделі, яка б вже довела свою корисність.»   Про роль історії Оцінюючи роль історії, мислитель писав: «Історія відкриває нам свою книгу, яка має робити нас мудрішим, яка пропонує нам уникнути несправедливості та вже вчинених людством помилок. Але якщо нею зневажати та використовувати як склад зброї, як засіб, що воскрешає розбрат і зло, то вона стає паливом, що підкидається у вогонь суспільної нетерпимості.»   Деякі цитати Едмунда Берка: - Вважати, що задумане буде розвиватися за попередньо створеним планом, — все одно що качати дорослу людину в люльці немовляти. - Ті, що не озираються на предків — не можуть принести користі нащадкам. - Більшість проблем або не мають розв'язку, або мають декілька розв'язків. Дуже мало проблем мають лише одне рішення. - Красномовність, здається, може існувати й без мудрості. - Той, хто з нами бореться, зміцнює наші нерви, шліфує навички та здібності. Наш ворог — наш союзник. - Демократія — це годувальниця марнославства. - Красномовність цінують у демократичних державах, стриманість та розсудливість — у монархіях. - Якщо багатство — це влада, то будь-яка влада неминуче, в той чи інший спосіб, прибирає до рук багатство. - Своїм успіхом кожна людина значною мірою завдячує думці, яку сама про себе створила. - Погані закони — найгірший вид тиранії. - Що таке свобода без мудрості та доброчесності? Це найгірше зло з усіх можливих. Це нерозсудливість, порок і божевілля, що не піддаються приборканню.