Learn first
For the latest KMBS events and news, visit KMBS Live at the top right corner of the screen
Open kmbs liveЩо легше інформація піддається розумінню і що знайомішою вона є для нас, то більша ймовірність того, що ми в неї повіримоУ пошуках слушних методів спростування дезінформації вчені дійшли висновку: щоб успішно розвінчати фейк, слід надати альтернативне причинно-наслідкове пояснення, аби заповнити ту прогалину, яка може залишитися від міфу. Можна використовувати і контраргументи, оскільки вони вказують на суперечності, що містяться у фейку. Щоб повністю осягнути загрозу «вірусу» дезінформації, потрібно розуміти: думка про те, що таке трапляється з іншими людьми – якимись безіменними масами, розхитаними демагогією і скандалами, – звісно, є спокусливою, але хибною. Зазвичай люди думають, що вони відрізняються від більшості. Наприклад, оскільки мають добру освіту й тому навчені осмислювати і протистояти дезінформації. Але, як виявляється, обману піддаються не тільки невігласи: найбільш освічені можуть бути не менш вразливими для дезінформації через власні упередження. У дослідженні 2003 року Джеффрі Коен, професор психології Єльського університету, запропонував людям оцінити державну програму підготовки працівників, створену для допомоги бідним. Усі респонденти були лібералами, тому переважна більшість (76%) підтримала таку політику. Однак коли їм сказали, що демократи не підтримують цю програму, результати кардинально змінилися: цього разу 71% опитаних проголосували проти. Коен підтвердив цей результат у серії досліджень, у яких брали участь як ліберальні, так і консервативні учасники. Він показав, що люди підтримуватимуть політику, яка суперечить їхнім політичним переконанням, якщо вони думають, що інші, схожі на них, підтримують її. Соціальний вплив був очевидний для сторонніх, проте учасники експерименту залишались сліпими до нього. Вони приписували свої уподобання об'єктивним критеріям та особистій ідеології. Такі результати не стали несподіванкою для соціальних психологів: вони вже давно пишуть про владу групи над індивідом. Проте більшість із нас, безсумнівно, здригнулася б від думки про те, що наші судження та дії можуть не бути нашими власними. Належність людини до громади, потреба в ідентифікації з нею історично була важливою для виживання. А соціально ізольовані люди зіштовхувалися з підвищеним ризиком і небезпекою. Це пояснює, чому імпульс пристосувати власні переконання та поведінку до встановлених у нашій соціальній групі норм може видаватися раціональним. Проте раціональний індивідуальний вибір може мати ірраціональні колективні наслідки. Елізабет Леві Палак, психологиня з Принстонського університету, вивчає редукцію упереджень. У 2006 році вона керувала проєктом зі зменшення міжетнічних бойових дій у Демократичній Республіці Конго. Поєднавши низку теорій, вона створила радіодраму, герої якої були представниками різних спільнот і моделювали співпрацю та взаємну довіру; токшоу, де ведучий читав авдиторії листи із думками про толерантність і заохочував слухачів поставити себе на місце членів іншої групи. Нічого не спрацювало. Після року трансляцій упередження залишились такими самими міцними, як і раніше.
Щоб успішно розвінчати міф, слід надати альтернативне причинно-наслідкове пояснення, аби заповнити ту прогалину, яка може залишитися від фейкуЦей досвід змусив Палак замислитися про доцільність роботи над зміною упереджень і переконань. Вона спробувала переорієнтуватися на соціальні норми, вважаючи, що легше буде змінити нашу думку про те, що думає більшість, аніж змусити нас опиратися цьому впливу. У 2012 році Палак випробувала новий підхід до зменшення конфліктів у 56 середніх школах Нью-Джерсі. Всупереч поширеній думці, деякі дані свідчать про те, що за булінг відповідають не кілька агресивних дітей, а загальношкільна соціальна норма, яка підкріплюється діями хуліганів та бездіяльністю жертв і спостерігачів. Як же за таких обставин змінити культуру конфлікту? Палак пропонувала таку стратегію: завербувати прихильників нової соціальної норми і дозволити їм поширювати її серед однолітків. Результатом цих дій стало значне зменшення кількості зареєстрованих конфліктів – на 30-60% в залежності від школи. Чи, подібно до шкільного насильства, дезінформація виникає й лишається з нами завдяки активній участі одних та пасивної – інших? Якщо це так, то, можливо, нам слід менше опікуватися виправленням помилкових переконань людей і більше зосереджуватися на зміні тих соціальних норм, які дозволяють створювати, поширювати та терпіти дезінформацію. Палак показує один зі способів зробити це на практиці. Інший спосіб полягає в жорсткішому регулюванні платформ соціальних медіа. І, звичайно, наші власні дії також мають значення. Як сказав у 1917 році шотландський біолог Д'Арсі Вентворт Томпсон, «усе є тим, чим воно є, бо так воно і сталося». Кожен із нас перебуває десь посередині між станом співучасті у світі, як він є, і здатністю зробити його таким, яким він може бути. За матеріалами The misinformation virus